Звучить Господнє слово до кожного із нас,
Вставай! – іди трудися, як Йонові колись.
Ніневія місто є велике і зло кругом царить
Гріх наповнив землю, Христос в дворах стоїть.
А ти такий упертий тікаєш у Тарміш,
Лице Господнє бачить і бурю наведе,
Через твій непослух, корабель розіб’є,
Вітри уже знялися, налякані моряки,
А ти спокійно спиш у човні на кормі.
Вставай поклич до Бога –
Так слово знов звучить.
Дивись, щоб через тебе
Не загинув твій сусід.
Ти новий є Ізраїль і це ти покажи –
Служи живому Богу і світло бережи.
Не будеш ти трудитись – у море упадеш,
А там велика риба, підхопить враз тебе.
Кричать ти будеш дуже, там хвилі й буруни,
І очерет обвиє голову тобі.
Молись й тоді до Бога – почує Він тебе,
До берега сухого тебе Він доведе.
І слово знов лунає, вставай, іди скоріш,
Бо гріх покрив так землю, наче як спориш.
Скажи про любов Христову, що вмер за кожен гріх,
Верета та окови Він може знять в цю мить.
Ти бачиш скільки люду, великих і малих
За них страдав Спаситель, там в Гефсимані, на горі!
І кров свята лилася – очистить всякий гріх
Скоріше піднімайся і ближнім розкажи,
Бо Ніневія велика – ходьби аж на три дні.
А ти Господнє слово звіщай у кожнім дні.
Бо день іде на захід і вечір настає,
Звіщай Господню милість, бо скоро Він гряде,
На Нього поклади надію ти свою
Осяє Ісус світлом дорогу всю твою.
Амінь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Борьба с тьмой - Антон Мы часто ищем врагов снаружи и вовне, но в себе увдеть не можем через самооправдание. Так обманываемся сами, и обманываем других. Мы поступаем, как волки, напавшие на овец и несущие раззор, не понимая, что нападаем то на собственные Души, и Души своих ближних. Потому и говорил Христос, что ближние ваши - врагами будут.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
